Учні одинадцятих класів вивчають біографію і творчість Осипа Турянського не просто так. Це дозволяє осмислити трагічну доля однієї через призму долі всієї епохи. Письменник пройшов складний шлях до визнання, яке дісталося йому аж після смерті. “Поза межами болю” — твір, який дає школярам загальне розуміння творчості письменника.
У цьому матеріалі ми підготували коротку біографію митця і аналіз основного його доробку.
Майбутній письменник народився в с. Оглядів Радехівського району на Львівщині в селянській сім’ї. Був найстаршим серед восьми дітей.
За допомогою сільського вчителя вступив до Львівської української гімназії, потім закінчив філософський факультет Віденського університету. Там же захистив докторську дисертацію. Перші оповідання були опубліковані 1908 р.
З 1910 р. Осип Турянський викладає українську мову та літературу в Перемишлянській гімназії. Восени 1914 р. учителя української мови та літератури Перемишльської гімназії, випускника філософського факультету Віденського університету, мобілізовано до війська та відправлено на сербсько-австрійський фронт, де О. Турянський потрапляє в полон.
Він один з 60 тисяч австрійських полонених, яких відступаючі напівживі серби етапують засніженими горами, й один із небагатьох, кому пощастило вижити. Пережите в таборі для інтернованих на італійському острові Ельбі письменник відтворив у повісті-поемі «Поза межами болю».
Після повернення з Італії до Австрії О. Турянський викладає право у Віденському університеті, потім працює в Галичині, займається видавничою та педагогічною діяльністю. Недаремно Осип Турянський повернувся з війни «диваком», що розгублено й непевно почувався в постапокаліптичному світі («болото,— як він висловлювався, — здорове для легенів, але вбивче для душі»).
Коли 1921 р. у Відні нарешті вийшла друком його книжка, «невдячний» Турянський влаштував видавцеві скандал через те (а сприймалося як «лише через те»), що той на обкладинці (в якій, за визнанням тогочасного критика, не було «ні сліду якоїсь буденної журналістичної тенденції») вмістив рекламу модної кравецької фірми.
Свідок того, як вимерзали інші люди — трагічно безшкірі, сприймав цілком узвичаєну суспільством комерціалізацію як цинічне блюзнірство. Підірване сербським полоном здоров’я швидко тануло, і 1933 року письменника не стало. Тільки через п’ятдесят років його ім’я та літературна праця були гідно пошановані.
Мистецька спадщина Осипа Турянського
«Поза межами болю». Часто цим художнім автобіографічним твором (1921) визначали всю подальшу творчість О. Туринського, яку, на жаль, абераціями нашого літературознавчого сприйняття було викреслено як «тьмяну» сторінку в житті прозаїка, поета, перекладача, науковця й журналіста.
Зрештою, у публіцистиці перших декад XX ст., некрологах чи просто в спогадах про письменника його так і називали: “автор “Поза межами болю”.
Але автор тішив себе надією, оптимізмом щодо подібного визнання й своєї подальшої творчості, тому написав:
- філософсько-алегоричний твір «Дума пралісу» (1923)
- комедію «Раби» (1927)
- низку оповідань: «Брате, сьогодні Святий вечір» (1922), «Казка про «Зимову казку» (1923), «Боротьба за великість» (1926), «Кость бере жінку на іспит» (1926), «Іван Правдолюб» (1929), «Машина «Метаморфоза» (1933), «Як усі ущасливлювали Івана» (1933)
- різдвяну легенду «Як люди приймали Христа» (1933)
- поетичні твори: «На суді духа» (1921), «Козацька дума» (1923), «Світ і поет» (1927)
- роман «Син землі» (1933).
Створив літературно-критичні нариси. Інколи здається, що літературна слава О. Турянського — то відбиток знедоленої душі, яка не знайшла собі притулку в земному житті й постала біля тліючого вогнища-забуття, щоб спалахнути зі старого цвинтаря волелюбним духом. А може, просто тихою сповіддю сипати зерна на рідний поріг своєї щербатої долі.